Регулювання висоти каналізаційного колодязя у проїзній частині

Колодязь потребує регулювання, коли рівень люка перестає збігатися з рівнем проїзної частини. Так стається після фрезерування і вкладання нового верхнього шару, після осідання ґрунту навколо колодязя або просто з віком, коли розвантажувальне кільце тріскається і люк починає хитатися.

Коли регулювання необхідне?

Ознаки прості і видно їх із водійського крісла. Люк виступає над покриттям або втоплений у ньому. Навколо кришки зʼявляється кільце тріщин. При проїзді чути стук, бо кришка працює в рамі. Кожен із цих симптомів означає, що конструкція навколо колодязя вже передає навантаження інакше, ніж мала б.

Відкладання роботи має свою ціну. Вода заходить у тріщини, взимку їх розриває мороз, і пошкодження росте з тижня на тиждень. Те, що сьогодні є регулюванням одного колодязя, за два сезони буває ремонтом кількох квадратних метрів покриття.

Як проходить робота?

1. Вирізання покриття навколо люка і зняття матеріалу.
2. Демонтаж кришки і рами, очищення корпусу колодязя.
3. Виставлення нового рівня: вирівнювальними кільцями, на швидкотвердіючому розчині або системою безрозчинного монтажу.
4. Встановлення рами і кришки, перевірка врівень із покриттям.
5. Заповнення й ущільнення отвору, герметизація стику.

Пункти з другого до пʼятого по суті однакові незалежно від виконавця. Різниця у вартості й довговічності береться з першого пункту.

Чому спосіб розбирання вирішує довговічність?

Ремонт тримається доти, доки тримається стик старого й нового покриття. Стик потребує двох речей: рівного, вертикального краю і якнайкоротшого периметра.

Розбивання молотком не дає ні того, ні іншого. Край рваний, мікротріщини сходять углиб звʼязуючого шару, а площа розбирання завжди виходить більшою за потрібну, бо молоток не зупиняється там, де хоче оператор. Різ квадратом бензиновою пилою дає рівний край, але забирає надлишковий матеріал у кутах і вимагає чотирьох проходів плюс добивання кутів.

Різання по колу знімає кільце форми, близької до того, що справді треба вийняти. Край вертикальний і рівний, периметр найкоротший з можливих, а корпус колодязя лишається недоторканим, бо машина спирається на кільце люка, а не на покриття.

Скільки матеріалу насправді сходить?

Типова конструкція проїзної частини — верхній шар близько 4–5 см і звʼязуючий шар близько 5–8 см. Для регулювання треба зійти крізь обидва, тобто зазвичай близько 10 см. Решта конструкції лишається на місці.

Різниця між методами зводиться до площі, яку ви множите на цю глибину. Що більша площа розбирання, то більше сміття на вивіз, більше суміші на вкладання і більше метрів стику, який згодом може пропустити воду.

Різак HornetCut R650 ріже на глибину до 100 мм і працює з діаметрами від 1100 до 1300 мм, тобто охоплює стандартні колодязі діаметром від 500 до 900 мм.

Клас навантаження має значення

Каналізаційні люки класифікує норма EN 124. У проїзних частинах доріг і вулиць зазвичай діє клас D400, тобто випробувальне навантаження 400 кН. На тротуарах і в пішохідних зонах трапляються A15 і B125, на промислових майданчиках E600 і вище.

При регулюванні це не дрібниця. Якщо люк і розвантажувальне кільце не відповідають класу руху, сама зміна висоти нічого не вирішить і конструкція розійдеться знову.

Що прискорює роботу на ділянці?

• Одне закріплення замість розмічання площі розбирання для кожного колодязя.
• Повторюваний діаметр, тож матеріал на відновлення рахують один раз для всієї ділянки.
• Коротший периметр стику, тобто менше погонних метрів на герметизацію.
• Менше сміття, тобто менше рейсів самоскида.

Якщо ви плануєте ділянку з кільканадцятьма колодязями, рахуйте не саму операцію регулювання, а всю послідовність навколо неї. Саме там сидять гроші. Напишіть, скільки у вас колодязів і в чому ріжете, а ми відповімо добором і ціною.